До Всесвітнього дня поезії

  

      Кажуть, що поезія - це голос істини, голос правди. Той, хто чує його, здатний піднятися на вершини духу,  об’єднати людство. Поезія надихає, звеличує, штовхає на подвиги… Вірші найвідоміших поетів світу окриляють закоханих романтиків, запалюють відчайдушних любителів пригод, спонукають до боротьби за свої права…

 Невипадково  генеральною асамблеєю ЮНЕСКО у 1999 р. був заснований Всесвітній день поезії, що  відзначають 21 березня.

На честь цього свята ми пропонуємо  згадати найкращі вірші про весну. Природа навесні пробуджується, розпускається. Гілочки з листочками тягнуться до сонця, переплітаються весняним вітерцем, немов рими з рядків весняних віршів.

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню, дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

                                 Леся Українка

Ещё в полях белеет снег,

А воды уж весной шумят —

Бегут и будят сонный брег,

Бегут, и блещут, и гласят...

Они гласят во все концы:

«Весна идёт, весна идёт,

Мы молодой весны гонцы,

Она нас выслала вперёд!

Весна идёт, весна идёт!

                           Ф. Тютчев

Гонимы вешними лучами,

С окрестных гор уже снега

Сбежали мутными ручьями

На потопленные луга.

Улыбкой ясною природа

Сквозь сон встречает утро года;

Синея блещут небеса.

Еще прозрачные, леса

Как будто пухом зеленеют.

Пчела за данью полевой

Летит из кельи восковой.

Долины сохнут и пестреют;

Стада шумят, и соловей

Уж пел в безмолвии ночей.

                        О.С. Пушкін

О, весна без конца и без краю -

Без конца и без краю мечта!

Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!

И приветствую звоном щита!

Принимаю тебя, неудача,

И удача, тебе мой привет!

В заколдованной области плача,

В тайне смеха – позорного нет!

Принимаю бессонные споры,

Утро в завесах темных окна,

Чтоб мои воспаленные взоры

Раздрожала, пьянила весна!

Принимаю пустынные веси!

И колодцы земных городов!

Осветленный простор поднебесий

И томление рабьих трудов!

И встречаю тебя у порога -

С буйным ветром в змеиных кудрях,

С неразгаданным именем бога

На холодных и сжатых губах…

Перед этой враждающей встречей

Никогда я не брошу щита…

Никогда не откроешь ты плечи…

Но над ними – хмельная мечта!

И смотрю, и вражду измеряю,

Ненавидя, кляня и любя:

За мученья, за гибель – я знаю -

Все равно: принимаю тебя!

                                      О. Блок