Юрій Яновський: романтик української літератури

27 серпня виповнюється 115 років від дня народження Юрія Яновського - найвідомішого українського поета та романіста першої половини ХХ ст.

Народився він  у с. Нечаївці (Компаніївський район Кіровоградської області), де колись був хутір пана Майєра. Сім’я мала дев'ятеро дітей, злидні й нестатки змушували її кілька разів змінювати місце свого мешкання, з 1917 р. жили в Єлисаветграді, де батько працював на заводі сільськогосподарських машин.

У 1919 р. Юрій на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне у

чилище. По закінченню училища вступив до механічного технікуму, а з 1919 по 1921 pp. поєднував навчання зі службою у різних установах.

У 1922 р. майбутній письменник  вступає до Київського політехнічного інституту. Його одногрупником був майбутній конструктор космічних кораблів Сергій Корабльов, але Ю. Яновському  інститут закінчити не вдалось, і він повертається до Єлисаветграда.

Під час навчання в інституті Ю. Яновський брав участь у літературній студії, входив у театральні кола столиці, допомагав акторам і режисерам театру-студії ім. Г. Михайличенка у створенні ряду вистав, виявляючи неабиякі знання фольклору.

У 1922 р. Ю. Яновський під псевдонімом Георгій Ней надрукував перший вірш «Море» (російською мовою)  у  газеті «Пролетарская правда». Цей  вірш - данина книжній морській романтиці, адже море є  символом свободи, прославлення людської мужності.

З віршами українською мовою Ю. Яновський вперше виступив у 1924 р. У газеті «Більшовик» були опубліковані вірш «Дзвін» та перший прозовий твір-новела «А потім німці тікали».

Наступного року письменник  видав збірку «Мамутові бивні», до якої включені новели, створені на матеріалі конкретних подій громадянської війни.

Деякий  час Ю. Яновський працював у редакції газети «Більшовик», активно виступав як публіцист під псевдонімом Юр. Юрченко.

У 1925-1926 pp. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. У цей період надрукував збірку новел «Кров землі», написав два нариси про режисера О. Довженка («Історія майстра » і відгук-есе про фільм «Звенигора»).  У 1927 р. Ю. Яновський присвятив О. Довженкові  оповідання «В листопаді», написав  кілька кіносценаріїв - «Гамбург», «Fata morgana» та ін. 

У 1927 р. переїхав жити у Харків.  

(У 1930 р. опублікував книжку нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря» про найвідоміших майстрів кіно.) Як співець морської романтики, Яновський найяскравіше виявив себе в першому романі  «Майстер корабля». Твір був  створений письменником у 1928 р. та являє собою мемуарну розповідь То-Ма-Кі (Товариша Майстра Кіно).

Датою створення другого роману — «Чотири шаблі» — вважається 1931 р. Того ж року декілька його розділів було опубліковано у  журналі «Красная новь». У романі, що  довгий час був заборонений, знайшов романтичне відображення стихійний народний рух у добу відбудови української державності.

Письменник продовжував літературну працю, виявивши себе і як драматург. У 1932 р. вийшла окремим виданням п'єса «Завойовники».

З 1939 р. письменник живе в Києві. У той час було опубліковано п'єсу з сільського життя «Потомки». У 1940 p. виходить збірка дуже дотепних, сповнених живим гумором оповідань «Короткі історії», серед яких — гостросюжетне оповідання «Шпигун», дорожній нарис «Дорога на Запоріжжя», романтичні новели «Чапай», «Романтик» та ін.

1944 р. ознаменувався виходом збірки новел «Земля батьків», до якої увійшли твори: «Коваль», «Генерал Макодзьоба», «Дівчинка у вінку», «Яструбок», «Комісар», «Україна».

Ю. Яновський працював редактором журналу «Українська література» (з 1946 р. «Вітчизна»). У роки війни був військовим кореспондентом, багато їздив по країні. На Нюрнберзькому процесі був одним із кореспондентів радянської преси, що дало йому змогу написати цикл хвилюючих репортажів «Листи з Нюрнберга» (1946 р.).

У 1945-1946 pp. письменник  працював  над романом «Жива вода» (1947 р), що  був опублікуваний під назвою «Мир».

Останнім твором письменника стала п'єса «Дочка прокурора», яку глядачі побачили за кілька днів до смерті її автора.

В останні роки життя Ю. Яновський створює сценарії художніх фільмів «Зв'язковий підпілля» (1951 p.), «Павло Корчагін» (за мотивами роману М. Островського «Як гартувалася сталь», 1953 р.) та сценарій документального фільму «Микола Васильович Гоголь» (1952 p.).

25 лютого 1954 р. Юрій Іванович Яновський помер.