пятница, июня 19, 2020

Франсуаза Cаган – талановита письменниця, сумна, одинока та одночасно любима


85 років назад народилася жінка, яка одного разу присягнулася перемогти великий Париж – місто моди, краси й вишуканих парфумів та скупатися в променях слави. Справжнє ім’я іменитої письменниці – Франсуаза Куаре. Народилася французька романістка 21 червня 1935 р. в містечку Кажар. На початку Другої світової війни її сім’я переїхала до Ліону.

Франсуаза навчалася в елітному католицькому пансіоні, життя в якому вона вважала нудним. У тринадцять років вона прочитала книгу «Страви земні» Андре Жида, що стала для неї Біблією, а її автор – хрещеним батьком. Це була перша книга, що вказала їй, хто вона є в глибині душі і ким би хотіла насправді стати.

У чотирнадцять років знайомство з твором «Бунтівна людина» Альбера Камю перевернуло релігійні погляди майбутньої письменниці. У шістнадцять років її літературним кумиром став Жан Поль Сартр. Пізніше Франсуаза відзначила, що всю складність і сенс ієрархії в письменницькій справі вона пізнала завдяки Марселю Прусту.
Вийшовши з пансіону, Франсуаза, одержима пристрастю до літератури, вступила на філологічний факультет Сорбонни. У передчутті нового дорослого життя вона зустрічалася у маленьких затишних паризьких кафе з художниками, письменниками та артистами. Провал іспиту з англійської мови змусив Саган залишити Сорбонну, і тільки літературні успіхи могли врятувати її від ганьби і презирства батьків.

Прочитавши роман «Здрастуй, смутку», глава найбільшого паризького видавництва Рене Жюльяр смакував майбутню зустріч з поважною дамою. Яке ж було його здивування, коли на порозі кабінету виникла дівчинка-підліток: маленька, тендітна, з гострим носиком і скуйовдженим волоссям. Дівчинці коштувало чималих зусиль переконати видавця у своїй причетності до авторства.
Спритний Жюльяр вчасно відчув, що на цій худенькій, гостроносій дівчинці можна зробити хороші гроші. Він організував одночасно з виходом повісті гучну рекламу, привертаючи увагу читачів до незвичайного факту: письменниці ще не виповнилося 19 років, а вона вже міркує як справжня доросла людина.
Виданий роман «Здрастуй, смутку» був підписаний псевдонімом Саган, який Франсуаза обрала на честь княгині Саганської з твору «В пошуках втраченого часу» обожнюваного нею Пруста. Книга викликала справжній фурор. У травні було продано 8 тисяч примірників, у вересні – 45 тисяч, через рік – 350 тисяч. В Америці, Англії, Італії та Японії книга миттєво стала бестселером. А в жовтні 1955 р. Голівуд купив права на постановку фільму за романом за 3,5 млн доларів.
Після виходу другого роману «Сумна посмішка» Саган зустріла Гі Шеллера, видавця, який, крім почуття гумору, володів «сірими очима, виглядав втомленим, майже сумним». Бажаючи втекти від почуття, що зароджувалося у неї, Франсуаза разом із найкращою подругою переховувалася в будиночку з млином – Міллі-Ля-Форе, орендованому Крістіаном Діором.
Одного разу Франсуаза потрапила в автомобільну аварію та опинилася у лікарні. Через місяць в клініку з'явився Гі Шеллер просити її руки. Саган вручила йому її, але на термін трохи більше року, так як життя удвох не виходило: Франсуаза «занадто боялася розподобатися Гі, не могла ні писати, ні сміятися ...».
Може тому нова книга «Через місяць, через рік», що вийшла в цей непростий час, мала «ліліпутський текст, двадцять сторінок з якого вилетіли у вікно». Третя спроба викликала тривогу не тільки у критиків, а й у самої авторки. Але 250 тисяч примірників роману розійшлися за два дні – читачі вирішили, що це книга у Саган остання.
Роман «Чи любите Ви Брамса?» був написаний трохи пізніше. Критики про нього відгукувалися так: «Велика удача. Залишається лише привітати Саган та помолитися за її творче зцілення».
Для того, щоб розвеселити засмучених друзів, Саган пише п'єсу «Замок в Швеції», яку рік по тому відсилає Жаку Бреннеру, видавцю театрального журналу «Кайе дю сезон». Журнал випадково потрапляє до керівника театру «Ательє», Андре Барсаку. П'єса так йому сподобалася, що він попросив її доповнити. Так, зовсім випадково, Саган відкриває для себе красу театрального успіху - вигукування «браво», квіти, шампанське... Люди говорили: «Вона ще й п'єси вміє писати!». Найвідоміша п'єса Саган «Лілове плаття Валентини» була поставлена Ів Робером на сцені «Дез Амбасседер».
Наступний роман «Сигнал до капітуляції» мав дуже великий успіх, особливо після виходу на екрани швидко знятого доброго фільму за участю Катрін Деньов і Мішель Пікколі у головних ролях.
Через деякий час Франсуаза зробила ще одну спробу знайти сімейне щастя. У січні 1962 р. вона вийшла заміж за Роберта Уестхоффа. Весілля відбулося в одному з найкрасивіших замків Франції. Поспішити до вінця Франсуазу змусили обставини: вона чекала від Роберта дитини.
Хлопчик, якого назвали Денісом, народився 26 червня 1962 р. «Я тепер, як дерево, в якого виросла ще одна гілка», - говорила друзям Франсуаза. Але, і цей шлюб тривав недовго. Після розлучення письменниця зберегла хороші стосунки з чоловіком, вони  мирно прожили під одним дахом ще сім років.
З 1965 по 1968 рік Франсуаза Саган нічого не писала. У 1969 р., після повернення з Індії, вона опублікувала роман «Трохи сонця в холодній воді», який  незабаром був екранізований. У фільмі звучала  музика Мішеля Леграна, а авторка написала до нього пісню «Скажи мені».
Франсуаза Саган була відома і як громадський діяч, публіцист, що виносить на обговорення у своїх газетних публікаціях проблеми моральної та духовної кризи серед молоді, стає на захист демократії і прав людини.
Ім'я письменниці вже було відомо в усьому світі, але їй довелося відстоювати свою літературну честь. Понад рік тривала темна історія про плагіат, в якому її звинувачували адвокати, її видавець та лжеавтор. Вперше, в історії літератури, видавець нападав на книгу одного зі своїх авторів після того, як опублікував її. Саган довелося звернутися до апеляційного суду, де її противники були засуджені за необґрунтовані звинувачення.
Остання книга Саган має біблійний сюжет. У 1991 р. Франсуаза опублікувала невеликий роман «Давид і Бетштабе» (всього 100 сторінок). Він заснований на епізодах легенди про царя Давида. Книга вийшла в спеціальному виданні для бібліофілів-колекціонерів: розкішні рідкісні ілюстрації, пишне художнє оформлення, тираж 599 примірників. Всі книги пронумеровані, а деякі, особисто підписані автором. Кожен том коштував десятки тисяч франків. Через обмежений тираж книга майже відразу перетворилася на бібліографічну рідкість.

Останній скандал, пов'язаний з ім'ям Саган, вибухнув у 1995 р. Правоохоронні органи запідозрили її в зберіганні та розповсюдженні наркотиків. Їй знову довелося відстоювати свою правоту в суді. «Про те, що я алкоголічка, пишуть вже 20 років, але це неправда. Я пила вино, як всі у Франції. Потім десять років дотримувалася сухого закону, нічого не пила. Ні грама. Журналістам це заважало... І вони придумали, що я наркоманка. Заарештували торговця наркотиками. Я була однією зі ста чоловік, які купили у нього якусь дозу кокаїну.» (з інтерв'ю письменниці).
Врятувала письменницю від в'язниці тільки близька дружба з самим президентом Франції – Франсуа Міттераном, але умовний термін Саган все ж отримала.
24 вересня 2004 р. всі французькі телеканали перервали передачі, щоб повідомити: у лікарні містечка Онфлер  о пів на восьму вечора померла Франсуаза Саган. Їй було 69 років. Відспівували її в маленькій хутірській церкві. На похоронах були син Деніс, сестра Сюзанна, давній друг Бернар Франк і двісті чоловік з числа друзів і шанувальників її таланту. Похована Саган в сімейному склепі. Після її смерті французький президент Жак Ширак оголосив її найблискучішою письменницею в історії Франції.
Залишилися її твори, де кожен читач може знайти для себе щось головне. Свою книгу «В пам'ять про краще» Франсуаза Саган закінчує зверненням до читача: «Треба прожити чиєсь життя – тобто треба читати, щоб набути здатності сприймати власне життя всіма п'ятьма почуттями».
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Комментариев нет:

Отправка комментария