четверг, июля 09, 2020

Сергій Жадан та його «Карантинна гавань»


За кілька тижнів карантину світовий культурний простір збагатився значною кількістю книжок, ілюстрацій, мистецьких проєктів, що присвячені пандемії й усьому, що з нею пов’язано. Українські літератори також не могли оминути цю тему у своїй творчості. Багато поетів, а саме Юрій Іздрик, Олександр Ірванець, Катерина Калитко, Мар’яна Савка, Ольга Брагіна та інші, присвятили свої поетичні рядки цій неоднозначній події, що перевернула життя людей майже по всьому світові та змусила інакше дивитися навколо. Своє ставлення до сьогоднішнього явища з щемлячим болем та ностальгією за тим, що було раніше, висловив й Сергій Жадан.


«Карантинна гавань»
Саме відстань, неможливість торкнутись руки
й попрощатись із тим, хто виходить із дому,
заримовані з темрявою рядки,
саме простір, який підкреслює втому,

саме ця неможливість тут і тепер
залишатись разом, саме ці перебої
розуміння в роботі небесних сфер,
саме брак тепла, мов нестача зброї,

саме зелень, що б’ється з чорного дна,
саме небо, що вигорає відразу,
саме наша самотність, саме вона
запам’ятається з цього часу. 

Щось змінилося наприкінці зими.
Щось зламалось у просторі, щось змінилось.
Та зухвалість, з якою ранкові дими
підіймались над містом і та лінивість,

із якою вони осідали вниз,
та довіра, з якою пташині ватаги
повертались на північ, той свіжий надріз
прикордонного неба, ті рештки відваги,

той зачитаний, вивчений нами словник
недовіри, ті спалахи серед кімнати.
Світ, який ми знали, назавжди зник.
Світ уміє закохувати і дивувати. 

Говори, як тоді: це початок тепла,
мов початок письма, це його наростання
ще нечутне, це мова, яка була,
ще лишається — згублена і остання,

ще немає ритму, немає жалю
за невписаним, змовчаним і нетривалим,
ще абетка складається з кришталю,
мов зимове дихання над перевалом,

ще немає оповіді, ще час
зупиняється, передчуваючи повість,
це історія, що наговорює нас,
ще підкреслює свою нетиповість. 

Як можливість вийти із темноти,
перейти цей потік, перейти породу,
щоби взяти з собою, щоб зберегти
саме це нічне відчуття переходу,

саме те, що визріло й почалось,
саме цих рослин непоступливу юність,
саме цю відсутність бодай когось,
хто розкаже тобі, що таке відсутність,

саме світло і те, що було за ним,
саме те, що здавалося неможливим,
саме те, що завжди було головним,
саме те, що буде важливим.

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Комментариев нет:

Отправка комментария