вторник, марта 12, 2013

Сергій Михалков - людина-епоха



13 березня 2013 р. виповнюється 100 років Сергію Володимировичу Михалкову - відомому російському літератору, драматургу, поету, військовому журналісту.
         

Сергій Михалков - людина,  яка відома усім у нашій країні. Причому відома з дитинства. Хто з нас не знає Дядю Стьопу, хто не згадає знамениті рядки: «А из нашего окна площадь Красная видна. - А из нашего окошка - только улица немножко», і т.д.? Хто не знає про те, що С. Михалков є одним з авторів тексту гімнів СРСР та Російської Федерації?

     
Хтось із журналістів сказав, що Сергій Михалков - людина-епоха. Народився при царі, навчався при Леніні, став знаменитим поетом при Сталіні, відомим драматургом - при Хрущові, увійшов до шкільних підручників при Брежнєві, застерігав від руйнівних перетворень Горбачова, головував у Спілці письменників Росії при Єльцині, продовжував писати при Путіні і помер при Медведєві.

Наведемо деякі відповіді Сергія Михалкова одному з журналів у 2007 р.:
- Хочеться жити і нічого не боятися. Мені 94 роки. У цьому віці думаєш тільки про одне… хочеться, щоб людям жилося більш спокійно на землі і, зокрема, у нашій країні.
- У жінках мене завжди приваблювала душа. Якщо жінка живе заради тебе - значить, у неї є душа. А іноді буває, вона хоче, щоб ти жив заради неї. Це вже складний психологічний етюд.
- Я знав Ворошилова, Мікояна, Хрущова, Берію, Молотова. Я зустрічався зі Сталіним - йому подобалися мої вірші, мені він цього не говорив, але він це говорив іншим. Голова моя не закрутилася, тому що я людина з гумором.
- Людство у всі часи - і в 1970-х, і зараз - за великим рахунком хвилює тільки одне: ніхто не хоче війни. У порівнянні з цим, інше - дурниці.
- Даремно лають Гаррі Поттера. Я прочитав. Ніякої шкоди Гаррі Поттер не несе. Це дуже захоплююче читання.
- Важко сказати, що я зараз переживаю…але треба терпіти і працювати. Головне для чоловіка - жити і працювати.
Поет помер 27 серпня 2009 р. на 97-му році життя.
Ми вибрали для вас  вірш Сергія Михалкова на актуальну для нас тему - про те, що книги треба берегти.

Калеки в библиотеке

Открыт в библиотеке
Больничный книжный зал.
Какие тут калеки!..
Ах, кто бы только знал!
Лежат они, бедняги,
На полках вдоль стены,
И в шелесте бумаги
Их жалобы слышны:

- Вчера мои страницы
Листал один студент;
Мне вырезал таблицы
Какой-то инструмент!
Была я четверть века
Читателям верна,
А без таблиц - калека.
Кому теперь нужна?!

- Я жертва аспиранта! -
Печальный слышен стон, -
В науку без таланта
Решил прорваться он:
Сначала он по строчкам
Меня переписал,
Потом, поставив точку,
Вдруг взял и искромсал!
Немало диссертаций,
Что у меня в долгу...
Но жить без иллюстраций
Я просто не смогу...

- А мне как быть, соседка? -
Вздохнул тяжелый Том, -
Я выдавался редко,
Да и не всем притом!
Недавно в зал читальный
Пришел один доцент.
Он предъявил нахально
Чужой абонемент!
Я выдан был нахалу -
Он взял меня, как зверь...
А что со мною стало,
Вы видите теперь...

Раскрылся Том старинный
(Он, к счастью, был спасен!),
И страшною картиной
Был каждый потрясен:
Под стать татуировке
С полей его страниц
Глядели зарисовки:
И женские головки,
И клювы разных птиц...

Стоят в библиотеке
На полках вдоль стены
Те книги, что навеки
Людьми оскорблены.
Не теми, что над книгой
Задумчиво сидят,
А теми, что на книгу,
Как хищники глядят.
Ни должностью, ни званьем -
Ни тем и ни другим
Ни на одном собранье
Не оправдаться им!
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Комментариев нет:

Отправить комментарий