«Літературні синдроми»

Література дарує нам чимало персонажів із характерною поведінкою. Чого лише вартий герой Гоголя Плюшкін! Зараз так  називають людей, які люблять збирати всілякий непотріб. Є літературні герої, що зайняли гідне місце не тільки у фольклорі, а навіть у психіатрії – їхніми іменами названо типову поведінку людей з певними психічними відхиленнями.

Ми познайомимо вас з  так званими «літературними синдромами», названими на честь деяких літературних героїв, які  поєднали в собі літературну та медичну славу та чиї  діагнози ставлять сьогодні людям психотерапевти.

Синдром Аліси у Країні чудес або  мікропсія чи макропсія. Мікропсія – порушення візуального сприйняття світу, коли людина бачить все навколо непропорційно маленьким і спотвореним. Цей синдром називають також «карликовими галюцинаціями» чи «ліліпутським зором». Іноді він може виражатись також у слухових галюцинаціях, дотикових порушеннях і викривленому баченні власного тіла. Макропсія - друга сторона синдрому, коли   світ,  навпаки, може здаватися великим і навіть гігантським.

Зірки-шоу бізнесу та й взагалі досить багато відомих людей, схоже, страждають на синдром Доріана Грея – боязню постаріти. Звідси пластичні операції, одяг, який не відповідає віку, неймовірна кількість косметики. Маленька зморшка чи складка на тілі може стати серйозним приводом для депресії. А там недалеко й до фіналу, який описав Оскар Уайлд – самогубства.

Боваризм або ж синдром мадам Боварі – нездатність людини відрізнити реальність від уяви. Боваризм буває позитивний і негативний – людина або живе у вигаданому раю, або ж сама собі створює пекло. Назву цьому синдрому дали на честь хрестоматійного роману Гюстава Флобера.

Синдром Мюнхгаузена ще називають симулятивним синдромом. Людина намагається перебільшити масштаби своєї хвороби, шукає все нові симптоми, вимагає негайного серйозного лікування – а насправді хоче всього-на-всього уваги і турботи. Назва синдрому походить від любові барона Мюнхгаузена, героя твору Распе, до неймовірних історій про свої фантастичні пригоди. Всі ми в дитинстві теж були трохи Мюнхгаузенами, коли не хотілось іти до школи: одразу червоніло горло, піднімалась температура й з’являвся кашель. Проте справжній синдром Мюнхгаузена діагностується тоді, коли людина вже не уявляє свого життя без симуляції.

Синдром Мартіна Ідена або хвороба досягнення успіху – це те, що заважає людям спокійно відпочивати на Олімпі, до якого вони так довго йшли. Криза мети знайома тим, хто досягає успіху, проте бачить, що далі немає куди рухатись. Мартін Іден, герой однойменного роману Джека Лондона, ставши відомим письменником й дійшовши до мети всього свого життя, здійснює самогубство – кидається в море, не втримавшись на гребені хвилі слави. До речі, зіркова хвороба сучасних знаменитостей – це одна з форм синдрому Мартіна Ідена.

Синдром Вертера або ж ефект Вертера – хвиля самогубств, що прокотилась Європою у кінці ХVIII століття після публікації роману Гете «Страждання юного Вертера». Герой твору, закоханий юнак, зневірившись знайти щастя з обожнюваною дівчиною, пускає собі в голову кулю.   Під впливом твору Гете по всій Європі романтично налаштовані юнаки, наслідуючи головного героя, почали позбавляти себе життя. Справа дійшла до того, що в низці країн небезпечний роман був заборонений.

Синдром Пітера Пена або ж боязнь дорослішати – це, перш за все, страх перед відповідальністю, що приходить з дорослим життям. Такі люди зазвичай позитивні,  мають багато захоплень та інтересів, проте життя для них – не більше ніж весела гра. І щойно з’являється натяк на серйозні речі – наприклад, створення сім’ї – вони тікають від цього. Це маленькі діти в тілі дорослих людей, яким подобається жити без обов’язків. Саме так, як жив у Небувалії герой книги Джеймса Баррі.

Світ щороку поповнюється новими літературними персонажами. І сьогодні спостерігаються вже й зворотні процеси – письменники беруться описувати складні психічні відхилення, будуючи на них свої сюжети. Згадаймо хоч би  «Синдром Петрушки» Діни Рубіної.

      Отже,  чекаємо на нові книжки, чекаємо на нові діагнози.