суббота, ноября 05, 2016

Микола Вінграновський: з любов'ю до людей і слова

  7 листопада виконується 80 років від дня народження нашого земляка - відомого українського поета, прозаїка, сценариста, кінорежисера та кіноактора Миколи Степановича Вінграновського, чиє ім’я дороге кожному шанувальнику українського художнього слова. Він прийшов у поезію так, як приходять великі майстри,  його перші публікації ознаменували народження видатного українського митця слова, без якого вітчизняний літературний процес був би неповним.


Микола Степанович  народився   у селі Богопіль (нині - Первомайськ Миколаївської області), у простій селянській родині. Дитинство майбутнього письменника було нелегким: тяжка праця, воєнне лихоліття, важкі повоєнні роки.

Микола мріяв стати артистом, тому після закінчення школи він вступив до Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого на акторське відділення. У той час у Києві перебував  знаменитий український кінорежисер,  класик світового кінематографа Олександр Довженко, якому дозволили сформувати власний курс у кіноакадемії. Відомий режисер прослухав Вінграновського і забрав його із собою до подальшого навчання до Москви — у Всесоюзний державний інститут кінематографії.

Під час навчання Вінграновський став  найкращим учнем Довженка. Як режисер та актор зняв кілька документальних та художніх робіт, почав кінокар'єру, зігравши головну роль у фільмі метра «Повість полум'яних літ». На Каннському кінофестивалі у 1961 р. ця кінострічка була відзначена премією за режисуру, а актор — золотою медаллю за кращу чоловічу роль.

Повернувшись після навчання до Києва, він почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка, де дуже скоро став знаним актором та режисером. Він самостійно працював над фільмами «Берег надії» (1967), «Дума про Британку» (за трагедією Ю. Яновського, 1969), «Климко» (за повістями Григора Тютюнника, 1984), документальними фільмами «Голубі сестри людей» (1966), «Слово про Андрія Малишка» (1983) та ін. Усі його фільми зайняли почесне місце в кінопрокаті, здобули визнання мільйонів глядачів.

До літератури Микола Степанович увійшов стрімко і тріумфально, уже першими кроками засвідчивши свою оригінальність, новаторство, щирий талант. Він одразу був визнаний справжнім майстром слова, його талант вплинув на формування ровесників і молодших поетів.

Перші вірші Вінграновського побачили світ у 1957 р. у журналі «Дніпро». Але справжня слава прийшла у 1961 р., коли вийшла «Літературна газета»  із заголовком на всю четверту сторінку: «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої». Фото красивого інтелігентного юнака і 15 віршів, що відтоді так і лишилися яскравими перлинами української поезії. Наступного року ця книжка вийшла у світ під назвою «Атомні прелюди». Вона вражала масштабністю поетичної думки та силою уяви.
Бо Всесвіт — не поле, і люд — не глядач.
І час — не ворота футбольних моментів,
І куля земна — не футбольний м'яч
В ногах генералів і президентів!

Лірика Вінграновського різноманітна за жанрами і віршовими формами. Це класичні сонети і елегія, медитація, навіть романс і станси. Є в нього зразки японського хоку, вірші, написані гекзаметром, античним елегійним дистихом. Він створив власну ліричну форму, основа якої - народописна традиція і досвід сучасної лірики. Свобода поезії і поезія свободи у його творчості злиті воєдино. Краса звуку, лінії, барви — культура поетичного образу — повернулись до української поезії саме завдяки поезії Вінграновського.
Ні! Цей народ із крові і землі
Я не віддам нікому і нізащо!
Він мій, він я, він — світ в моїм чолі,
Тому життя його і ймення не пропащі.

На вірші автора написано багато пісень, в тому числі - у бардівському жанрі.

Майже одночасно з поезією, активною режисерською та акторською діяльністю Вінграновський почав писати і прозу. Це — повісті «Первінка», «Сіроманець» (1977), «У глибині дощів» (1985), роман «Северин Наливайко» (1996), історичний нарис «Чотирнадцять столиць України» (2002) тощо. Найповніше видання творів письменника побачило світ у 2004 р. — «Вибрані твори» в трьох томах. У прозі Вінграновського — поєднання різних стильових принципів, характерних для лірики, епосу, кінематографії.
Писав він і для дітей. Письменник створив образи маленьких героїв із глибокою переконливістю й психологічною достовірністю. Саме за збірки творів для дітей «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч» Вінграновський був удостоєний Державної премії ім. Т. Шевченка (1984).

Окрім  Шевченківської премії, митець був лауреатом літературної премії «Благовіст» та премії Фундації Антоновичів (США). З грудня 1997 р. він — заслужений діяч мистецтв України,  з 1996 р. — член комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка. У 80-90 роках був обраний головою українського ПЕН- клубу.

Твори Вінграновського перекладено на російську, естонську, литовську, чеську, англійські та інші мови. Й сам Микола Степанович відомий як перекладач: з-під його пера вийшли переклади творів Б. Пастернака, Н. Бараташвілі, Л. Даміана.

Микола Степанович  помер 26 травня 2004 р. після тяжкої хвороби, похований на Байковому кладовищі у Києві.

З метою збереження й популяризації творчої спадщини поета й підтримки талановитої молоді у сфері української літератури, історії, культури та мистецтва у 2008 р. був створений благодійний фонд ім. Миколи Вінграновського.

Микола Вінграновський увійшов до української літератури  з гордою поставою, сильним голосом і «стодумною думою» про народ. Багато що змінилося з того часу. Нині його душа  мандрує дорогами вічності. Вже звідти долинає його голос, світло його очей, промінь його слова.
Може бути, що мене не буде,
Перебутній час я перебув,
Але будуть цілувати губи
Світанкову землю молоду.

І моєю літньою судьбою
На Поділля, Галич і на Степ
Карим оком, чорною бровою
Ти мене у серці понесеш.



Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Комментариев нет:

Отправка комментария