«Найважливіше – наприкінці»

Останнім часом ринок українських авторів розвивається щоразу динамічніше та динамічніше. Ми отримуємо якісні історії дедалі частіше за непридатні до читання. Тепер не потрібно витрачати години біля книжкових поличок, аби відшукати одну з небагатьох дійсно вартісних книжок українських письменників.

Роман Галини Вдовиченко «Найважливіше – наприкінці» – один з прикладів тієї літератури, після якої думки починають видозмінюватися та повертатися на 180 градусів. Адже вона про вічне – про кохання.

В епіцентрі подій знаходиться подружжя – Галина та Віктор. Вони одружені вже протягом не одного десятка років. Звичайно, траплялося різне, проте чоловік та жінка досі разом, мають дітей, онуків та рутинні обов’язки один перед одним.

Віктор – гарячкуватий чоловік, що заводиться з пів слова, однак все ж залишається головою сім’ї та надійною опорою для дружини. Галина –талановита редакторка, яка закохана у свою справу, родину та життя. Вона по-мудрому дозволяє чоловіку бути головним, але завжди контролює всі аспекти їхнього життя. Не через злобу чи недовіру, просто з віком жінки відчувають цю потребу у перевірці всіх пунктів від списку продуктів до важливих доленосних рішень. Загалом життя подружжя було типовим, як і в усіх: дещо складним, інколи затягнутим, а час від часу нестерпним. Однак тривалість проведених разом років говорить сама за себе: кохання, змінене на щось набагато міцніше та чуттєвіше, перемагало.

Все почалося з інсульту Віктора. Ніхто не очікував. Ніхто не був готовий. Просто одного дня життя кожного з членів родини змінилося назавжди. Найбільше – Галинине.

 Лікарі розводять руками та кажуть готуватися до найгіршого. Після інсульту стан чоловіка стрімко погіршується. Він потребує допомоги, проте (за звичкою чи через чоловіче еґо) не зізнається в цьому. Однак Галину не треба просити. Вона зривається з роботи та присвячує життя боротьбі за останні місяці життя чоловіка.

Шарм роману Галини Вдовиченко криється безпосередньо у стовідсотковому її реалізмі. Всі ми маємо коханих та близьких людей. Кожен є сином чи дочкою, батьком, мамою, дружиною чи чоловіком. Нам знайоме почуття невимовної туги та втрати. Ми завжди боремося за тих, кого кохаємо.

 «Найважливіше – наприкінці» – роман, глибину якого кожен усвідомить не одразу. Авторка написала історію про кохання, але не таке, яким ми бачимо його в інших романах та фільмах. Це розповідь про те, як дві абсолютно несхожі людини будували спільне життя. Часом вдало, часом – на грані краху та розлучення. Ця історія контрастує й вражає своєю правдивістю.

Галина Вдовиченко змушує пускати скупі сльози та постійно відганяти єдину думку, що ця книга – історія про ваше життя. Адже кожен із нас знайде тут себе. Кожен закриє книжку і тремтячими руками подзвонить батькам чи коханій людині. Аби просто дізнатися, чи все добре. Аби просто не втрачати часу, адже його багато не буває ніколи.