Сергій Михалков - людина-епоха

13 березня 2013 р. виповнюється 100 років Сергію Володимировичу Михалкову - відомому російському літератору, драматургу, поету, військовому журналісту.

         

Сергій Михалков - людина,  яка відома усім у нашій країні. Причому відома з дитинства. Хто з нас не знає Дядю Стьопу, хто не згадає знамениті рядки: «А из нашего окна площадь Красная видна. - А из нашего окошка - только улица немножко», і т.д.? Хто не знає про те, що С. Михалков є одним з авторів тексту гімнів СРСР та Російської Федерації?

     

Хтось із журналістів сказав, що Сергій Михалков - людина-епоха. Народився при царі, навчався при Леніні, став знаменитим поетом при Сталіні, відомим драматургом - при Хрущові, увійшов до шкільних підручників при Брежнєві, застерігав від руйнівних перетворень Горбачова, головував у Спілці письменників Росії при Єльцині, продовжував писати при Путіні і помер при Медведєві.

Наведемо деякі відповіді Сергія Михалкова одному з журналів у 2007 р.:

- Хочеться жити і нічого не боятися. Мені 94 роки. У цьому віці думаєш тільки про одне… хочеться, щоб людям жилося більш спокійно на землі і, зокрема, у нашій країні.

- У жінках мене завжди приваблювала душа. Якщо жінка живе заради тебе - значить, у неї є душа. А іноді буває, вона хоче, щоб ти жив заради неї. Це вже складний психологічний етюд.

- Я знав Ворошилова, Мікояна, Хрущова, Берію, Молотова. Я зустрічався зі Сталіним - йому подобалися мої вірші, мені він цього не говорив, але він це говорив іншим. Голова моя не закрутилася, тому що я людина з гумором.

- Людство у всі часи - і в 1970-х, і зараз - за великим рахунком хвилює тільки одне: ніхто не хоче війни. У порівнянні з цим, інше - дурниці.

- Даремно лають Гаррі Поттера. Я прочитав. Ніякої шкоди Гаррі Поттер не несе. Це дуже захоплююче читання.

- Важко сказати, що я зараз переживаю…але треба терпіти і працювати. Головне для чоловіка - жити і працювати.

Поет помер 27 серпня 2009 р. на 97-му році життя.

Ми вибрали для вас  вірш Сергія Михалкова на актуальну для нас тему - про те, що книги треба берегти.

Калеки в библиотеке

Открыт в библиотеке

Больничный книжный зал.

Какие тут калеки!..

Ах, кто бы только знал!

Лежат они, бедняги,

На полках вдоль стены,

И в шелесте бумаги

Их жалобы слышны:

- Вчера мои страницы

Листал один студент;

Мне вырезал таблицы

Какой-то инструмент!

Была я четверть века

Читателям верна,

А без таблиц - калека.

Кому теперь нужна?!

- Я жертва аспиранта! -

Печальный слышен стон, -

В науку без таланта

Решил прорваться он:

Сначала он по строчкам

Меня переписал,

Потом, поставив точку,

Вдруг взял и искромсал!

Немало диссертаций,

Что у меня в долгу...

Но жить без иллюстраций

Я просто не смогу...

- А мне как быть, соседка? -

Вздохнул тяжелый Том, -

Я выдавался редко,

Да и не всем притом!

Недавно в зал читальный

Пришел один доцент.

Он предъявил нахально

Чужой абонемент!

Я выдан был нахалу -

Он взял меня, как зверь...

А что со мною стало,

Вы видите теперь...

Раскрылся Том старинный

(Он, к счастью, был спасен!),

И страшною картиной

Был каждый потрясен:

Под стать татуировке

С полей его страниц

Глядели зарисовки:

И женские головки,

И клювы разных птиц...

Стоят в библиотеке

На полках вдоль стены

Те книги, что навеки

Людьми оскорблены.

Не теми, что над книгой

Задумчиво сидят,

А теми, что на книгу,

Как хищники глядят.

Ни должностью, ни званьем -

Ни тем и ни другим

Ни на одном собранье

Не оправдаться им!