«В награду муза мне дана»

Цього року - подвійний ювілей. Виповнюється 90 років від дня народження Булата Окуджави та Юлії Друніної. Але їх об'єднує не тільки це. Обидва вони воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Відомий поет, композитор, літератор, прозаїк і сценарист Булат Шалвович Окуджава народився 9 травня 1924 р. Протягом усього свого життя він  складав вірші, пісні, писав книги, сценарії. Він - автор 200 пісень, його неповторний за тембром голос нікого не залишив байдужим. При цьому всі його твори були «про щось більше», проста людська історія виростала у нього до розміру філософського одкровення.

Популярність  віршів Окуджави настільки велика, що їхні рядки часто перетворювалися у загальні девізи. Багато тих, хто слухав і любив їх, вважали поета близькою людиною, навіть не будучи з ним знайомим.

Пока Земля еще вертится,

        пока еще ярок свет,

Господи, дай же ты каждому,

        чего у него нет:

мудрому дай голову,

        трусливому дай коня,

дай счастливому денег...

        И не забудь про меня.

Пока Земля еще вертится —

        Господи, твоя власть!—

дай рвущемуся к власти

        навластвоваться всласть,

дай передышку щедрому,

        хоть до исхода дня.

Каину дай раскаяние...

        И не забудь про меня.

Я знаю: ты все умеешь,

        я верую в мудрость твою,

как верит солдат убитый,

        что он проживает в раю,

как верит каждое ухо

        тихим речам твоим,

как веруем и мы сами,

        не ведая, что творим!

Господи мой, Боже,

        зеленоглазый мой!

Пока Земля еще вертится,

        и это ей странно самой,

пока ей еще хватает

        времени и огня,

дай же ты всем понемногу...

        И не забудь про меня.

Про трагічну долю  російської поетеси Юлії Володимирівни Друніної відомо багатьом. Вона народилася 10 травня 1924 р. У 17 років  пішла добровольцем на фронт, була батальйонним санінструктором. Тонка і піднесена натура, Друніна рано пройшла школу справжньої мужності. Цей життєвий досвід і сильні враження лягли до основи її творчості. Її вірші, іноді різкі, не по-жіночому жорсткі, іноді ліричні і сповнені світла. Недарма саме їй належить відоме висловлювання: «кто говорит, что на войне не страшно – тот ничего не знает о войне».

Мы легли у разбитой ели,

Ждем, когда же начнет светлеть.

Под шинелью вдвоем теплее

На продрогшей, сырой земле.

- Знаешь, Юлька, я  против грусти,

Но сегодня она не в счет.

Где-то в яблочном захолустье

Мама, мамка моя живет.

У тебя есть друзья, любимый.

У меня  лишь она одна.

Пахнет в хате квашней и дымом,

За порогом бурлит весна…

С каждым днем становилось горше.

Шли без митингов и замен.

В окруженье попал под Оршей

Наш потрепанный батальон.

Зинка нас повела в атаку.

Мы пробились по черной ржи,

По воронкам и буеракам,

Через смертные рубежи.

 Мы не ждали посмертной славы,

Мы со славой хотели жить.

Почему же в бинтах кровавых

Светлокосый солдат лежит

Ее тело своей шинелью

Укрывала я, зубы сжав.

Белорусские ветры пели

О рязанских глухих садах.

 Знаешь, Зинка, я  против грусти,

Но сегодня она не в счет.

Дома, в яблочном захолустье

Мама, мамка твоя живет.

 У меня есть друзья, любимый

У нее ты была одна.

Пахнет в хате квашней и дымом,

За порогом бурлит весна.

 И старушка в цветастом платье

У иконы свечу зажгла

Я не знаю, как написать ей,

Чтоб она тебя не ждала.