Валер’ян Підмогильний: сходження до Голгофи

   2 лютого 2016 р. виконується 115 років від дня народження відомого українського письменника і перекладача, одного з найвидатніших прозаїків українського «розстріляного відродження» Валер’яна  Петровича Підмогильного. Минуло не так багато років відтоді, як на Україні було повернуто в літературу, та й взагалі в суспільне життя, ім’я цього талановитого письменника, який був однією з найколоритніших постатей української літератури не тільки 1920-х років, але й усього ХХ століття. Майже шістдесят років довелося читачеві  чекати повернення творів  Валер’яна Петровича.

 Майбутній письменник народився в бідній селянській родині на Катеринославщині. З підліткового віку він захоплювався вивченням iноземних мов. Пiзнiше  він настiльки удосконалить своï знання, що стане одним з найталановитiших перекладачiв зарубiжноï лiтератури.

   Після декількох років вчителювання, Підмогильний  переїжджає до Києва, де влаштовується бібліографом у Книжковій палаті, викладає українську мову у трудовій школі, редагує статті у складі колегії журналу «Життя і революція», публікує власні новели та оповідання в газетах.

  Потяг до творчості виник у Валер’яна під впливом пригодницьких творів. Однак незабаром прозаїк-початківець зацікавився внутрішнім світом людини. Проза Валер’яна Підмогильного тематично різноманітна: через усю творчість письменника проходить чи не найпоширеніша в тогочасній літературі тема: революція і людина. Тільки письменник сприймав її по-іншому - людина і революція, наголошуючи саме на першому слові.

  Центральне місце серед творчого доробку Підмогильного посідає роман «Місто», що став справжнім відкриттям вітчизняної літератури. Написаний в модерністській стилістиці, він порушує такі проблеми, як урбанізація, розбіжності у людських світоглядах, філософські питання буття. Роман  викликав значний інтерес у громадськості. Адже у 20-тих роках Підмогильний був одним з найпомітніших молодих авторів. Про нього писали у газетах, журналах. І якби його життя трагічно не обiрвалося, вiн міг стати зiркою на українському та й свiтовому небосхилi.

 

 У 1930 р.  був опублікований другий, невеликий за обсягом роман  «Невеличка драма», що є зразком не лише урбаністичної, а насамперед інтелектуальної прози.

  Валер’ян Підмогильний — один з найвизначніших українських перекладачів французької літератури. За своєю стилістичною точністю та мовною віртуозністю його переклади  Бальзака, Мопассана, Стендаля,  Вольтера, Дідро, Меріме, Флобера, Гюго досі вважаються неперевершеними й охоче перевидаються багатьма українськими видавництвами.

  Але  загальна атмосфера 1930-х років, особливо в колах інтелігенції, ставала все більш гнітючою. Підмогильного вивели зі складу редколегії журналу «Життя й революція», його твори майже припинили друкувати. Він був змушений переїхати  до Харкова,  сподіваючись на кращі можливості для публікації своїх творів і розраховуючи на свій зростаючий авторитет перекладача.

  Однак у 1934 р. літератор був заарештований через, начебто, «перебування у складі терористичної організації, що ставила за мету організацію терору проти керівників партії». Серед обвинувачень Підмогильному в протоколі наводиться його вислів про те, що «політика колективізації призвела українське село до голоду». Але на всiх допитах письменник вiдповiдав слiдчим: «Винним себе не визнаю».

 

  Не в багатьох письменників вистачало мужності йти раніше обраним шляхом. Проте  Підмогильний сповідував свої принципи до кінця. 27-28 березня 1935 р. виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР без свідків та адвокатів засудила Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» на «десять років з конфіскацією особистого майна». Незабаром Підмогильного було доставлено до Соловецького табору особливого призначення.  Є відомості, що в ув’язненні Валер’ян Підмогильний написав кілька оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929», але ці твори очевидно, втрачені або знищені  тоталітарною машиною смерті.

  3 листопада 1937 р., до 20-річного ювілею Жовтневої революції, був винесений новий вирок: «Розстріляти». Разом із Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії було розстріляно більше 1000 ув’язнених, серед них Микола Зеров,  Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан.

 

  Валер’яна Підмогильного було посмертно реабілітовано вже у 1956 р. і остаточно визнано всенародно лише у 1991 р. Роман «Місто» було включено до шкільної програми з української літератури.

.