Привіт, вересню!

 

Закінчилось літо, поступившись дорогою прекрасній золотій осені. Кожна людина бачить по-своєму початок цієї неперевершеної пори року, а особливо письменники та поети, які натхненно описують її на сторінках своїх книг. Рядки з п’ятьох художніх творів, в яких згадується вересень, допоможуть вам  відчути подих ранньої осені.

 

      

«Для деяких людей осінь приходить рано і залишається на все життя. Для них вересень змінюється жовтнем, слідом приходить листопад, але потім, замість Різдва Христового, замість Віфлеємської зірки і радості, замість грудня раптом знову починається вересень, за ним приходить старий жовтень, так воно і йде крізь століття: ні зими, ні весни, ні літа...»

Р. Бредбері «Насувається біда

 

 

«Краща пора року – вересень, якщо погода ясна.»

Д. Голсуорсі «Лебедина

пісня»

 

 

 

 «…Але ось приходить осінь, викинувши стусаном під зад підступне літо (що трапляється щоразу, як вересень перевалить за середину) і спочатку гостює, як хороший приятель, без якого ти нудьгував. Влаштовується вона надовго – так давній друг зайняв би твоє улюблене крісло, дістав трубку, розкурив її та заповнив післяобідню годину розповідями, де побував і що робив з часу вашої останньої зустрічі.»

С. Кінг «Жереб»

 

 

     «…Звичайний полудень в інституті. Однак, споглядаючи цей пейзаж, я ось про що подумав. Люди виглядають щасливими, кожен по-своєму. Я не знаю, щасливі вони насправді чи просто виглядають такими. У будь-якому випадку, посеред славного полудня в кінці вересня люди здавалися щасливими, і мені було сумно як ніколи. Здавалося, я один не вписуюся в цей пейзаж.»

Х. Муракамі «Норвезький ліс»

 

«…На дворі змінювали один одного осінні місяці, і кожен з них насувався, як якийсь величезний континент, як Новий Світ або Атлантида, яку ненадовго знаходиш, а потім знову втрачаєш назавжди, лише зачепивши поглядом і ступивши кілька кроків по її волохатому попелясто-сірому череві. Вересень, схожий на архіпелаг, зрешетив все небо над нами і обсипався у власні сутінки, і тепер ми навіть не були впевнені, чи був він взагалі. Жовтень з'явився, як шхуна під білими вітрилами, і щоранку на його палубі я відчував себе Колумбом, який відкриває новий світ і розтинає носом свого судна один туман за іншим, слідуючи курсом, що вів в Америку. Однак там, на краю, нас чекала не Америка, а листопад…»

М. Павич «Вивернута рукавичка»