Химерні книги, з якими варто познайомитися на карантині

Карантин продовжується, а це означає, що всі непрочитані книги, від яких прогнулися наші книжкові полиці, мають шанс бути прочитаними. Зокрема, й химерні романи, на знайомство з якими у  карантинному житті нам бракувало часу.

Дж. Сондерс «Лінкольн у бардо». У центрі сюжету – смерть одинадцятирічного Віллі Лінкольна, сина того самого Авраама Лінкольна. Ця подія морально вбиває батьків хлопчика.  Поки вони безутішно сумують за сином, він опиняється у бардо. Бардо у буддизмі – це проміжний стан між життям і смертю. Можна сказати, що вона тимчасово знаходиться в режимі очікування. У бардо юний Лінкольн знайомиться із людьми, які десятками років сподіваються воскреснути або прокинутися. Кожен із них має свою історію, яку хоче йому розповісти. Але зовсім не тому, що він син шістнадцятого президента США. Є інша, значно вагоміша обставина, що змусила жителів бардо хвилюватися – виняткова любов батька до сина. Щойно ви почнете читати роман, у вас з’явиться багато питань. Насамперед тому, що почнеться він з історії, котра жодним чином не пов’язана зі смертю Віллі. Структурно роман складається із вигаданих і реальних фактів про смерть Лінкольна-молодшого та Громадянську війну у США.

О. Бурдо «Чекаючи на Бонджанґлза».  Це фантасмагорична історія, яку розповідає син про своїх батьків з власних спогадів і за допомогою татових щоденників. Мамина екстравагантність поступово занурює її все далі у глибини власних вигадок, а люблячий чоловік всюди йде за нею, переконаний, що справжнє безумство мають нести двоє. Його батьки кружляють у химерному танці під пісню «Містер Боджанґлз»… Сміх, коктейлі, дивовижні вигадки й розваги, розмови про мистецтво, зневага до всього буденного – ось як вони проводять своє життя.

М. Кундера «Безсмертя». Є книги, які потрібно читати повільно, не пропускаючи жодного слова. Це саме така книга, бо вона зіткана із філософських роздумів про смерть, велике і мале безсмертя, любов і псевдолюбов як одну із форм безсмертя,  страх забуття, взаємозв’язок між політикою і журналістикою, пропагандою і рекламою тощо. Без них роман був би «голим». Чимало сказаного вустами героїв книги викликає шквал емоцій – від цілковитого прийняття до цілковитої незгоди. Критики вважають книгу найбільш продуманим і сміливим літературним творінням Мілана Кундери. Для того, аби підтвердити чи спростувати цю тезу, треба ознайомитися із романом. А після прочитання неодмінно запитайте себе: я прагну забуття чи безсмертя?