140-річчя Катрі Гриневичевої

  19 листопада виповнюється 140 років від дня народження української письменниці Катрі Гриневичевої (Катерини Василівни Гриневич).  Вона належить до того кола письменників, що з'явилося на обрії української літератури на початку XX ст. 

   Майбутня письменниця  народилася  у містечку Винники біля Львова в родині дрібного службовця. Коли дівчинці минуло три роки, її батьки переїхали до Кракова. Тут і минули дитячі й шкільні роки, тут закінчила польську вчительську семінарію й розпочала писати польською мовою. У семінарії було заведено факультативне вивчення української мови для тих майбутніх учительок, що мали працювати в Галичині, і Катря починає вивчати рідну мову. На цей час припадає її зустріч із В. Стефаником, який схилив молоду письменницю до української літератури. Вона формувалася у колі прогресивних, демократично настроєних літераторів Західної України, підтримувала дружні стосунки з Марком Черемшиною, О. Кобилянською,  Г. Хоткевичем. Найбільше орієнтувалася  на І. Франка, який перший помітив її небуденний письменницький талант і почав друкувати її твори у редагованих ним виданнях.

   Після закінчення семінарії 19-літня вчителька повернулася до Львова, де й прожила майже усе життя. Крім літератури, займалася редакційно-видавничою справою, стала однією з активних діячок жіночого руху в Галичині. Останні роки прожила в Німеччині, де й померла 25 грудня 1947 р.

    Основу першої збірки  Гриневичевої «Легенди і оповідання» (1906) становлять розповіді, присвячені тяжкому й безпросвітному життю  дітей. Письменниця добре знала дитячу психологію, бачила, за яких тяжких умов зростали й виховувалися діти галицької бідноти, тому багато сил віддала народному вихованню, формуванню шкільної педагогіки.

   Враження, пережиті під час Першої світової війни, покладені в основу збірки «Непоборні» (1926), що принесла письменниці широке визнання.

   Основою історичних повістей «Шоломи в сонці» (1928)  та «Шестикрилець» (1935)  стали події на Галицько-волинській землі другої половини XII — початку XIII ст. Авторка спиралася на історичні джерела, а також використовувала тогочасні праці українських вчених, зокрема М. Грушевського. Увага письменниці зосереджувалася на основних подіях життя князя Романа Мстиславича. Письменниця створила культ свого героя — людини, воїна, князя, розуміє й виправдовує його духовну самотність, твердість у боротьбі з боярською опозицією.

   Повісті  Гриневичевої висвітлюють цікаву й напружену сторінку історії нашої батьківщини. Письменниця оживила історію, привернула увагу до тих історичних осіб та безіменних героїв, які в грізну годину будували державність, захищали її від ворожих нападів і внутрішніх чвар.

    Але, на жаль, твори Катрі Гриневичевої в радянській Україні не видавали, літературознавці їх не досліджували, лише окремі дослідники, небайдужі до історії рідної культури, згадували їх у своїх працях.  Творчість  письменниці  й сьогодні  не зібрана повністю.