Ґонкурівська
премія – найстаріша і найпрестижніша літературна відзнака у Франції. Її
призначають щорічно за прозові твори, написані французькою мовою. Премія
заснована 116 років тому за заповітом Едмонда Ґонкура (одного із братів
Ґонкурів – класиків французької літератури), вона існувала навіть в роки воєн.
Її лауреатами ставали багато видатних письменників, як-от Марсель Пруст і
Симона де Бовуар. Сьогодні премія вважається однією з найпрестижніших у галузі
літератури у всьому світі й є своєрідним знаком якості для книг
авторів-франкофонів. Пропонуємо вам добірку найбільш яскравих романів,
відзначених Ґонкурівською премією у різні роки.
Р. Ґарі (Еміль Ажар) «Життя попереду». Хоча
Ґонкурівську премію можна присудити авторові лише раз за його життя, однак є
письменник, що став її лауреатом двічі. І цей виняток – Ромен Ґарі: вперше його
відзначили премією у 1956 р. за роман «Корені неба», а вдруге – у 1975 р. за «Життя попереду», що був виданий під
псевдонімом Еміля Ажара. Те, що Еміль Ажар і є Роменом Ґарі, з’ясувалося вже
після присудження відзнаки. Тим не менше, попри всі скандали й непорозуміння,
книга про арабського хлопчину-сироту Момо заслужено отримала прихильність своїх
читачів. Ця історія сповнена любові й життєвої наснаги, втім, вона також дуже
реалістично змальовує всі прикрощі життя в емігрантських нетрях. Це особливий
світоглядний твір, що порушує серйозні теми мультикультурності, співіснування
етнічного, національного і релігійного різноманіття.
М. Енар «Компас». Написанням цього роману автор спробував звільнити
Схід від західних кліше, показати інший його бік, розкрити суть, заховану за
колоритом. Книгу можна було б назвати і путівником по мистецтвознавству та
орієнталізму, і романом-медитацією. Адже вона спонукає читача заглибитись у
роздуми про відносини Сходу та Заходу, скоріш не зрозуміти Схід, а відчути,
спираючись на його культурне надбання, враження видатних європейців, котрі у
різні часи відкривали для себе цю загадкову частину світу. Щоправда,
роздумувати нам пропонують за посередництвом головного героя – австрійського
музикознавця Франца Ріттера. Чоловік перебуває при смерті, і під дією
обезболюючих поринає у спогади, немовби заново проживаючи власне життя протягом
кількох годин. 
А. Макін «Французький заповіт». Присудження Ґонкурівської премії нефранцузу
Макіну стало сенсацією й закріпило за ним одне із центральних місць у сучасній
французькій літературі. Ще наприкінці 80-х рр. XX ст. майбутній письменник виїхав із СРСР до Франції, де попросив
політичного притулку. Звісно, після отримання престижної літературної нагороди
йому відразу ж надали і французьке громадянство, тим більше, що Андрій добре
знав мову і взагалі був онуком французької еміґрантки. Свої романи Макін пише
виключно французькою. Сьогодні вони перекладені на 40 мов, але до сих пір не
видані на його батьківщині, оскільки письменник не дає дозволу на їхнє видання.
«Французький заповіт» є книгою з явно біографічною основою. Роман розповідає
історію дорослішання хлопчика Альоші, який живе у великому індустріальному
місті десь на Волзі, але його бабуся – француженка. Її розповіді про далеку
казкову країну мають колосальний вплив на все його життя.
Ж. Леруа «Пісня Алабами». Головні герої цього роману – без сумніву,
найяскравіша пара Америки епохи джазу (1920-ті роки) – Френсіс Скотт і Зельда
Фітцджеральди. Їхнє кохання було непересічним: сильним, стрімким і драматичним.
Втім, дехто схиляється до думки, що експресивна Зельда була не тільки дружиною
своєму знаменитому чоловікові, його музою і натхненницею, а й, можливо, навіть
співавторкою його геніальних творів. Таку інтерпретацію поклав в основу свого роману
Жіль Леруа. Власне, це її історія. Історія про бунтівну і яскраву дівчину з
Півдня Америки, яка своєю життєвою енергією та запалом могла надихати, а могла
і руйнувати. 
М. Турньє «Вільшаний король». Автор ще за життя став одним із найвизначніших та
найпомітніших прозаїків сучасної Франції, був членом Ґонкурівського комітету.
Автор помер не так давно, у 2016-му, проживши довге і плідне творче життя.
Книга, за яку він був відзначений Ґонкурівською премією, заснована на
давньогерманських легендах про Вільшаного короля (або ж Лісового царя). Власне,
використання «міфологічного» ракурсу дозволило Мішелю Турньє у своєму романі
по-новому глянути на феномен фашизму і спробувати глибше дослідити його магічну
природу. Твір наскрізь просякнутий знаками і символами, тож читачу, аби
зрозуміти роман, потрібно вміти їх помічати і прочитувати.
Ж. Діккер «Правда про справу Гаррі Квеберта». Роман переклали на понад 30
мов, що є свідченням неабиякої популярності цього твору. Мабуть, тут варто
говорити про виняткову майстерність автора, адже він вміло тримає інтригу
протягом усіх семи сотень сторінок свого роману. Головний герой – Маркус
Ґольдман – молодий письменник, що переживає творчу кризу. А Гаррі Квеберт є
його старшим колегою, до якого у провінційну американську Аврору, власне,
приїжджає погостювати Маркус. Однак, замість спільних пошуків натхнення,
Ґольдман отримує ту саму «справу», правду про яку йому доведеться з’ясувати.
Кохання, вбивство, творчість, символізм – у цьому романі є все, за що читачі
так полюбляють детективний жанр. Тож не дивно, що молодий швейцарець Діккер (на
момент виходу «Правди» йому було всього 27 років) з легкістю завоював
прихильність французьких ліцеїстів.
Ж.-М. Геннасія «Клуб невиправних оптимістів». Цей вибір альтернативного
Ґонкурівського жюрі можна було б назвати цілком очевидним, адже головний герой
«Клубу невиправних оптимістів» – ровесник ліцеїстів, хлопець-підліток Мішель
Маріні. Його переживання точно знайомі молодому читачеві, однак книга не тільки
для таких, бо порушує дуже серйозні теми і, попри оманливу назву, далеко не є
легкою історією на два-три вечори. Це, насамперед, книга про війну, історичну
пам’ять, сімейні травми і трагедії національного масштабу. Чудовий зразок
роману-дорослішання на тлі Парижа 50-60-х рр. XX ст., який вкотре нагадує про
важливість діалогу між поколіннями. Захоплива і глибока, ця книга розповідає
про вічні цінності, такі, як кохання і дружба, а також про пошуки себе і роль
історичної епохи в людських долях.
Комментариев нет:
Отправить комментарий