среда, октября 21, 2015

Цікаві факти з життя Івана Олексійовича Буніна

  22 жовтня 2015 р. виповнюється 145 років від дня народження відомого письменника і поета, першого російського лауреата Нобелівської премії з літератури, почесного академіка Санкт-Петербурзької Академії наук Івана Олексійовича Буніна. Ім'я Буніна відомо всьому світу, його твори входять до золотого фонду світової літератури.
  Письменник прожив довге життя, був свідком трьох революцій. Після третьої - Жовтневої - не ухваливши її, емігрував і довгі 33 роки, до самої смерті, провів далеко від Батьківщини. Його можна назвати останнім представником тієї епохи в культурі, що її ми називаємо класичною.
  Пропонуємо цікаві факти з життя письменника.


    У віці 11 років майбутній письменник вступив до Єлецької гімназії, котру довелося кинути через п'ять років: у батьків не було коштів на подальшу освіту сина. Повернувшись до рідного дому, під керівництвом старшого брата  Іван пройшов всю програму гімназії, а згодом й програму університету.

  Іван Олексійович багато читав, займався вивченням іноземних мов і вже в ранньому віці виявив талант письменника. Свої перші вірші він написав у  17 років, наслідуючи Пушкіна і Лермонтова, творчістю яких захоплювався.

  Велику роль в житті і кар'єрі Буніна зіграв Антон Павлович Чехов. Коли вони зустрілися, Чехов був вже сформованим письменником і зумів направити творчий запал Буніна по вірному шляху. Вони вели багаторічну переписку, і завдяки Чехову Бунін зміг познайомитися з творчими особистостями - письменниками, художниками, музикантами.

  У 1900 р. була видана перша розповідь Буніна під назвою «Антонівські яблука», що пізніше стала хрестоматійною. Потім  послідував збірник «Листопад», а вже у 1903 р. письменникові була присуджена Пушкінська премія. У цей час Бунін багато подорожує, буває у Франції, Італії, Константинополі, на Кавказі.

  Після Жовтневої революції письменник жив в Одесі, вів щоденник «Окаянні дні» (частково загублений), що вражає пристрасним неприйняттям революційних змін.

  Бунін вкрай негативно прийняв Жовтневу революцію і на початку 1920 року  емігрує до Парижу. Там він вів активне соціальне та політичне життя, виступав з лекціями, співпрацював з  політичними організаціями. Саме в Парижі були написані такі видатні твори, як «Життя Арсеньєва», «Митина любов», «Сонячний удар» та інші.

  У 1933 р. письменнику була присуджена Нобелівська премія з літератури з формулюванням «за суворий артистичний талант, з яким він відтворив у літературній прозі типово російський характер». У своїй промові Іван Олексійович зазначив сміливість Шведської академії, що зробила честь письменнику-емігранту.

  Присудження Нобелівської премії стало величезною подією для письменника. Прийшло визнання, а разом з ним матеріальна забезпеченість. Значну суму з отриманої грошової винагороди Бунін роздав нужденним. Для цього була навіть створена спеціальна комісія з розподілу коштів. Згодом Бунін згадував, що після отримання премії йому прийшло близько 2000 листів з проханнями про допомогу, відгукнувшись на які він роздав близько 120 тис. франків. А за порадою доброзичливців вклав решту суми в якусь «безпрограшну справу» і залишився ні з чим.

  Під час Другої світової війни Бунін категорично уникав контактів з нацистами і навіть переїхав у 1939 р.  до Грассі (Альпи), де і прожив практично всю війну.

  Іван Олексійович став першим з письменників-емігрантів, якого стали друкувати в СРСР (вже у 50-х роках). Хоча деякі його твори, наприклад, щоденник «Окаянні дні», вийшли тільки після перебудови. Йому пропонували повернутися на батьківщину, але він відмовився - багато в чому через гоніння на А. Ахматову і М. Зощенко.

  Бунін був людиною палкою і пристрасною. Його перша любов Варвара так і не стала Буніну дружиною. Перший шлюб Буніна також не приніс йому щастя. Його обраниця Ганна Цакні не відповідала на його любов глибокими почуттями і не цікавилася його життям. Друга дружина письменника Віра - пішла через зраду, проте пізніше пробачила чоловіка і повернулася.

  Письменник не залишив світові спадкоємця. Його перший і єдиний син захворів і у 5-річному віці помер від менінгіту.

  В останні роки життя Бунін багато хворів, але продовжував активно працювати і займатися творчістю. Помер він уві сні з 7 на 8 листопада 1953 року в Парижі і був похований на кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа.

И цветы, и шмели, и трава, и колосья,
И лазурь, и полуденный зной...
Срок настанет — Господь сына блудного спросит:
«Был ли счастлив ты в жизни земной?»

И забуду я все — вспомню только вот эти
Полевые пути меж колосьев и трав -
И от сладостных слез не успею ответить,
К милосердным коленам припав.






Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

1 комментарий: