15
жовтня 2014 р. виповнюється 200 років від
дня народження Михайла Юрійовича Лермонтова, геніального поета, прозаїка,
драматурга і художника. Трагічна і загадкова доля цього російського поета, який
залишив після себе велику літературну
спадщину.
Це про нього Лев Толстой сказав: «Якби цей хлопчик залишився жити, не
потрібні були б ні я, ні Достоєвський».
Сьогодні
в двадцять сім років поетами тільки стають - рідко, кому вдається бути почутим
сучасниками раніше. Михайло Юрійович у цьому віці
вже був добре відомий - за тринадцять років він написав понад чотирьохсот
віршів, близько тридцяти поем, шість драм і три романи.
В двадцять сім поет загинув на дуелі. В історії світової літератури він
залишився назавжди.
Коли
читаєш його вірші, охоплює дивне почуття. В них така глибока гіркота і печаль,
що серце мимоволі стискається від болю.
И
скучно и грустно, и некому руку подать
В минуту душевной невзгоды...
Желанья!..
Что пользы напрасно и вечно желать?..
А годы проходят — все лучшие годы!
Любить...
но кого же?.. На время — не стоит труда,
А вечно любить невозможно.
В
себя ли заглянешь? — Там прошлого нет и следа:
И радость, и муки, и всё там
ничтожно...
Что
страсти? — Ведь рано иль поздно их сладкий недуг
Исчезнет при слове рассудка;
И
жизнь, как посмотришь с холодным вниманьем вокруг, —
Такая пустая и глупая шутка...
Печально
я гляжу на наше поколенье!
Его
грядущее — иль пусто, иль темно,
Меж
тем, под бременем познанья и сомненья,
В
бездействии состарится оно…
К
добру и злу постыдно равнодушны,
В
начале поприща мы вянем без борьбы;
Перед
опасностью позорно-малодушны,
И
перед властию — презренные рабы.
У
всьому світі зараз проходять урочисті заходи, присвячені ювілею поета. Творчість
Михайла Лермонтова надихала і надихає
безліч талановитих людей - на його вірші складені пісні і романси, його роман,
поеми та балади екранізовані, поставлені на театральних й
оперних
сценах. Його знають і читають у всьому світі.
Ми
пропонуємо згадати найвідоміші цитати з поетичних та прозових творів великого
класика.
«Он
не знает людей и их слабых струн, потому что занимался целую жизнь одним собою».
(«Герой нашого часу»)
«Грустно,
а надо признаться, что самая чистейшая любовь наполовину перемешана с
самолюбием».
(«Княгиня Лиговська»)
«Язык
и золото — вот наш кинжал и яд».
(«Маскарад»)
Как
страшно жизни сей оковы
Нам
в одиночестве влачить.
Делить
веселье все готовы -
Никто
не хочет грусть делить.
(«Самотність»)
Погиб
поэт! — невольник чести, -
Пал,
оклеветанный молвой,
С
свинцом в груди и жаждой мести,
Поникнув
гордой головой!..
Не
вынесла душа поэта
Позора
мелочных обид,
Восстал
он против мнений света
Один,
как прежде... и убит!
(«Смерть поета»)
За
каждый светлый миг иль сладкое мгновенье
Слезами
и мольбой заплатишь ты судьбе.
(«Від чого»)
Всё
это было бы смешно,
Когда
бы не было так грустно…
(«О. О. Смирновій»)
Поверь
мне — счастье только там,
Где
любят нас, где верят нам!
(«Хаджи Абрек»)
Комментариев нет:
Отправить комментарий