Цікаві факти з життя Еміля Золя

2 квітня 2015 р. вся світова громадськість відзначає 175-річчя від дня народження великого французького письменника Еміля Золя, одного з найзначніших представників реалізму другої половини XIX століття. Він стояв у центрі літературного життя Франції  і продовжував традиції Стендаля, Бальзака, Флобера.

Перш ніж почати працювати в літературі Золя займався журналістською діяльністю. З 1871 по 1893 роки він написав двадцять романів, що входять до циклу «Ругон-Маккари», котрі принесли йому світову популярність і статус найбільшого національного письменника після Віктора Гюго. Драматичні події, бурхливі пристрасті, про які розповідав Золя, захоплювали читача, змушуючи любити, ненавидіти, страждати й сподіватися. До  кожного створеного образу він вкладав частинку самого себе.

Згадаймо деякі твори письменника:

«Тереза ​​Ракен»  - зразок натуралістичного роману про кохання.

«Пастка»  - роман про народ, робітничий клас, про моральне падіння людини, соціальну шкоду алкоголізма.

«Дамське щастя»  - книга про любов, про великих і дрібних підприємців епохи імперіалізму.

«Жерміналь»  - роман про працю шахтарів Франції, про сім'ї шахтарського селища, трудову солідарність та кохання.

«Розгром»  - історико-філософський роман про події франко-пруської війни, про поразку французів, в якому автор засуджує антипатріотичні сили Франції.

Багато творів письменника екранізовані.

Еміль Золя залишив такий глибокий слід у французькій та світовій літературі, що мало хто з видатних письменників в тій чи іншій мірі не виразив свого ставлення до життя і творчості зачинателя «натуральної школи». У числі послідовників і шанувальників французького письменника були Теодор Драйзер, Арнольд Цвейг, Ернест Хемінгуей, Еріх Марія Ремарк. Не менш імениті й дослідники творчості Золя, автори нарисів і монографій про нього - Генріх Манн, Анрі Барбюс, Луї Арагон, Іван Франко. «Його книги - гімни, що вічно оновлюють життя», - писав про нього І.С. Тургенєв. Книги Золя перекладені на багато мов світу.

Пропонуємо цікаві факти з життя великого французького письменника.

Коли Емілю було шість років, помер його батько. Дитинство і юність письменника пройшли в злиднях. Іноді він так голодував, що навіть доводилося ловити горобців  на горищах і смажити їх.

Майбутній письменник не отримав закінченої освіти, працював в невеликих конторах, в паризькому видавництві. За книжковою лавкою він пакував книги, а вечорами писав вірші і поеми. Якось раз він зважився показати їх своєму господареві, який вважався  одним з найбільш щасливих видавців. Той виніс вирок: «Збірник непоганий, але він ніколи не розійдеться. У вас є талант. Пишіть прозу».

Письменник працював як одержимий. У в'язаній куртці, старих штанах і грубих селянських черевиках, він відривався від письмового столу лише для того, щоб постригти газон, полити квіткову грядку та побудувати крільчатник. Він працював по дев'ять-десять годин на добу і встигав щодня написати від 1000 до 2500 слів. При цьому він завжди ретельно розробляв сюжетну схему своїх творів.

У 1885 р. Золя був нагороджений орденом Почесного легіону.

Будучи одруженим, письменник у 47 років закохався у 20-річну пралю Жанну Розера. Золя вже був багатим і знаменитим, і тому утримувати коханку йому не склало труднощів. Незабаром Жанна народила йому двох дітей, але ними він практично не займався, щоб не накликати гнів дружини.

У  1898 р. Золя втрутився у справу Альфреда Дрейфуса - офіцера французького генштабу, єврея за національністю, якого наклепники звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини. Затята антисемітська істерія, що супроводжувала весь хід судового розгляду, обурила письменника. Він звернувся до президента республіки з відкритим листом «Я звинувачую», в результаті чого  був засуджений на один рік. До речі, після відомого листа на честь Золя в Ізраїлі назвали кілька вулиць.

  Еміль Золя помер у Парижі 29 вересня 1902 р., за офіційною версією, отруївшись чадним газом через несправність димоходу. У сучасників письменника були підстави вважати, що він став жертвою політичних супротивників, проте довести версію інсценування нещасного випадку нікому не вдалося.

Його смерть приголомшила друзів і шанувальників письменника. На похоронах Золя на Монмартрському кладовищі, де зібралося більше 50 тис. чоловік, Анатоль Франс казав: «Творчість Золя дихає добротою ... Як усі великі люди, він поєднував велич і простоту».

 У липні 1908 р. прах Еміля Золя був перенесений до Пантеону - усипальниці великих людей Франції.