четверг, апреля 23, 2015

Цікаві факти з життя Григорія Тютюнника

  23 квітня 2015 р. виконується 95 років від дня народження відомого  українського письменника Григорія Михайловича Тютюнника. 
  «Я знаю одне, що треба писати хороші твори, а хороші вони будуть тільки тоді, коли писатимемо правду» -  ці слова письменника стали гаслом всієї його творчості.   За життя Тютюнник  не здобув  світової слави. Хотів, щоб читали, хотів, щоб розуміли, а тому просто писав і просто жив, як  герої його творів.
   Пропонуємо цікаві факти з життя письменника.


  Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Григорій Михайлович був студентом Харківського університету. Він добровольцем пішов на фронт, був двічі тяжко поранений, двічі втікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів  на території Кіровоградщини та Чехословаччини.

  Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалося в пам'яті і свідомості письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе осколком біля серця. Після воєнних років був  на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну і напружену літературну діяльність.

  Український письменник  Григір Михайлович Тютюнник  доводиться молодшим братом по батькові Григорію Михайловичу. Цікаво, що Михайлу Васильовичу Тютюннику судилося стати батьком двох лауреатів Шевченківської премії (що характерно: обоє отримали їх посмертно). Брати Григорій і Григір Тютюнники отримали одне ім'я - Григорій - через випадковий збіг обставин. Григорія насправді хотіли назвати Георгієм. Записувати дитину відрядили діда по матері, який по дорозі до сільради добряче випив за здоров'я новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то переплутав ім'я і записав онука Григорієм. Про дідову витівку дізналися, коли Григорію було вже років п'ятнадцять — на той час у Михайла Тютюнника у новій сім'ї уже підростав другий син, за іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняли братів, молодшого стали звати Григором. Григорій дуже впливав на молодшого брата, давав йому  точні і мудрі поради.

  Перше оповідання Г. Тютюнника «Мирон Разбейгора» був надрукований у журналі «Радянський Львів». У  його творчій спадщині  є  збірка оповідань «Поорані границі», повість «Хмаринка сонце не заслонить», роман «Буг шумить»,  поетична збірка «Журавлині ключі», що з’явився вже через два роки після смерті письменника. Але особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства посідає роман «Вир». Його поява стала справжньою подією в літературному житті країни, засвідчила поступове, але неухильне одужання і відродження національної словесності.  Художню цінність роман не втратив й сьогодні.

  Над романом «Вир» письменник почав працювати у 1956 р. У першої книзі  він хотів показати українське село напередодні війни, у другій – під час війни, у третій – післявоєнне життя. Перша книга роману була опублікована у журналі «Жовтень» у 1959 р., окремим виданням  вийшла одночасно в Києві, Москві, Празі. Незабаром була написана друга книга. Коли рукопис був уже у видавництві, письменник раптом просить не друкувати його, бо він підготував інший варіант.  Тютюнник наполегливо переробляв книгу й радів, що виходило краще. Але не встиг надіслати дороблений рукопис редактору – перешкодила смерть.


  Про свою літературну школу Григорій  Тютюнник залишив цікаві думки: «…я багато передумав, учився думати в Толстого, і хоча в багатьох питаннях з ним не згодний, проте, зрозумів одне: необхідно писати так, щоб добуток не був одноденним». Саме так і написані його твори.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Комментариев нет:

Отправить комментарий