Багатогранність таланту Михайла Старицького

  Хто з нас не знає веселої комедії «За двома зайцями», або не заслуховувався піснею «Ніч яка місячна»?  Автор цих творів – Михайло Петрович Старицький, 175 років від дня народження якого відмічають  14 грудня 2015 р. Серед широкої плеяди славних імен України, безсумнівно, височить постать цього відомого письменника, поета, драматурга, організатора знаменитого театру корифеїв, перекладача, видавця і редактора. У всій історії України й цілого світу небагато імен із таким творчим діапазоном.

  Своєрідним заповітом класика української літератури й культури, справжнього митця-гуманіста і відданного патріота України стали слова:

  «Нехай Україна у щасті буя –

  У тім нагорода і втіха моя».

  Михайло Петрович  походив зі шляхетського роду. Коли Михасеві йшов п’ятий рік, помер батько - відставний ротмістр, а на дванадцятому – і мати. Сиротою опікувався материн брат, Віталій Лисенко, батько геніального українського композитора Миколи Лисенка. Михайло й Микола були троюрідними братами й «зразу ж зійшлися душа в душу».

 

   Вищу освіту Михайло здобував спочатку в Харківському, потім у Київському університеті (на юридичному факультеті). Ще студентом  він одружився із Софією, сестрою Миколи Лисенка. Так з’єдналися два видатні українські роди.

  У київському колі національно свідомого студентства Старицький робить остаточний вибір – вирішує присвятити своє життя Україні, рідній культурі. У 1871 р. став організатором Товариства українських сценічних акторів, що взялося за постановку драм рідною мовою.

  Письменник плекав мрію про піднесення театрального життя в Україні. Він був переконаний, що сцена – це «могутній орудок до розвитку самопізнання народного». За творами М. Гоголя він написав літературні тексти до опер «Утоплена» і «Тарас Бульба» М. Лисенка. Остання стала шедевром українського оперного мистецтва XIX ст.

  На 1883–1893 роки припадає найяскравіша сторінка діяльності Старицького як організатора театру й драматурга.  Письменник продає свій маєток і очолює перший професійний український театр.  Він ризикнув усім майном, що в нього було: продав землі, цукровий заводик і отриманий капітал - 60 тисяч карбованців - вклав у театральну справу. Завдяки коштам Старицького була зміцнена матеріальна база театру -  виготовлені власні декорації та костюми. У роботі колективу брав участь М.Лисенко. Завдяки йому музика стала органічною складовою кожної вистави.

 

    Незважаючи на труднощі в театральному житті,  письменник мужньо боровся з перешкодами, їздив із колективом по всій Російській імперії, витратив на театр усі гроші за проданий маєток. Трупа гастролювала у Варшаві, Мінську, Астрахані, Тбілісі…

   Актори свідчили, що Михайло Петрович був людиною високої культури і працювати з ним як з режисером було насолодою. Щоденна напружена праця і мандрівне життя привели до загострення хвороб, і Старицький змушений був залишити колектив. Останні роки життя він присвятив літературі, що стала єдиним джерелом заробітків.

  У 1891 р. М. Старицький дебютує як прозаїк повістю «Осада Буші», а згодом з’явилися «Заклятая пещера», «Розсудили», низка оповідань. Через обмеження українського слова, відсутність української періодики  письменник змушений був писати прозові твори російською мовою.

  

   Великий внесок він  зробив в українську драматургію. Всього відомо 32 п'єси Старицького, до яких належать оригінальні та окремі перероблені твори, а також три переклади. Ним були інсценізовані повісті Гоголя, в числі яких «Тарас Бульба», «Сорочинський ярмарок». За повістю О. Шабельської він створив п'єсу «Ніч під Івана Купала», за оповіданням Е.Ожешко - п'єсу «Зимовий вечір», за повістю І. Крашевського «Хата за селом» - п'єсу «Циганка Аза», за мотивами української народної думи - драму «Маруся Богуславка».

  Однією з найпопулярніших переробок стала комедія «За двома зайцями» за твором Нечуя-Левицького «На Кожум'яках». Часто малоцікаві твори в обробці Старицького отримували нове життя. Вони подобались глядачам, вистави були касовими. Ці п'єси збагатили репертуар українського театру.

   До оригінальних творів автора належить драма  з життя провінційних акторів «Талан», що стала визначним явищем в українській літературі XIX ст., водевіль «По-модньому», присвячений акторці трупи Старицького  О. Віриній, та ще десяток інших творів. Особливе значення має його історична драма «Богдан Хмельницький».

  У 1903 р. Михайло Петрович з усією палкістю натури взявся за альманах «Нова рада». На жаль, видання вийшло друком уже після смерті письменника. У цьому ж році Старицький виступав на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, де познайомився з письменниками М. Коцюбинським, В. Стефаником, Г. Хоткевичем. Це був останній публічний виступ майстра.

  Митець відійшов у вічність 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.

Пам'ятник героям комедії «За двома зайцями» (Київ)