Цікаві факти з життя Івана Карпенка-Карого

  29 вересня 2015 р. виповнюється 170 років від дня народження видатного драматурга, режисера,  актора, одного з основоположників українського професійного театру Івана Карповича Карпенка-Карого. Саме він став творцем новітньої суспільної драми в нашій літературі на межі століть. Його драматургічна спадщина складається з 18 закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках. Найвищого рівня він досяг у жанрі комедії. Саме сатирична комедія стала творчою стихією митця.

   Наведемо декілька цікавих фактів з життя відомого драматурга.

  Його справжнє ім'я  -  Іван Карпович Тобілевич, псевдонім «Карпенко-Карий»  поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого - героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

  Мати драматурга була  кріпачкою-покоївкою у панів Золотницьких, аж поки її не покохав прикажчик Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Її  дітьми були, окрім Івана, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті - ціла плеяда корифеїв українського театру.

  У 14 років Івана Тобілевича батьки забрали з гімназії і віддали працювати до канцелярії в Єлисаветграді. Атмосфера чиновництва (карти, горілка, хабарі) так гнітюче подіяла на хлопця, що той незабаром втік додому, пройшовши пішки 50 верст.

  Служачи секретарем поліції в Єлисаветграді,  Карпенко-Карий був єдиним, хто рівно і приязно ставився до всіх людей, незалежно від стану і не брав хабарів. Перед його очима проходив ряд арештантів, серед яких було чимало людей, чиї долі занапастило важке життя. Пізніше вони стали героями його п'єс.

  Власті вважали  Тобілевича особою неблагонадійною. 4 жовтня 1883 р. за наказом міністра внутрішніх справ його було звільнено з посади секретаря єлисаветградської міської поліції. Пізніше Іван Франко влучно скаже з цього приводу, що царський уряд втратив тоді поліційного пристава  Тобілевича, а Україна придбала драматурга  Карпенка-Карого.

  Як письменник,  Карпенко-Карий дебютував у 1883 р., коли в першому номері журналу «Рада» була надрукована його повість «Новобранець». Проте надалі митець спеціалізувався в драматургії.

 

  Ні родинне життя, ні громадські справи, ні обов’язки служби ніколи не одривали серця й уваги Карпенка-Карого від театру. Український театр був його другою рідною хатою, бажаним місцем відпочинку та радості. «Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене», - так говорив драматург.

  Все життя драматург товаришував з Марком Кропивницьким. Вони разом були на чиновницькій службі, пізніше разом організували драматичний гурток і створили театр корифеїв. Кропивницький  учив Тобілевича грати на скрипці. Коли у 1883 р. до Єлисаветграда прибула трупа М. Старицького, вони почали активно співпрацювати на сцені: Карпенко-Карий грав у п'єсах Кропивницького, а той - у п'єсах Тобілевича.

  Іван Карпович, як і вся сім'я Тобілевичів, дуже любив Шевченка. Коли з ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших вистав була п'єса Шевченка «Назар Стодоля», де Іван Тобілевич грав Назара, його дружина  Софія Тобілевич - Галю. На честь  великого поета своїм дітям він дав імена героїв п'єси - Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною - іменем героїні з поеми «Невольник».

  Карпенко-Карий сідав писати п'єсу, тільки повністю «виносивши» її в голові. Але коли вже сідав (здебільшого вночі), то писав «запоєм», не помічаючи нічого навколо.

  Смертельна хвороба передчасно звела Івана Тобілевича в могилу. Помер він 15 вересня 1907 р. в Берліні, згодом тіло великого драматурга  було перевезено до України та поховано на кладовищі поблизу рідного хутора на Кіровоградщині.

 

  Драматург залишив нам твори, що продовжують жити і після смерті автора. З них наступні покоління складають уявлення про письменника, його думки,  силу таланту, визначають його місце в розвитку культури нашого народу. Творчість Івана Карповича Карпенка-Карого підсумувала  майже 100-річний розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень.